Найбільше багатство – добре ім'я
Роби добро, - мені казала мати, -
І чисту совість не віддай за шати.
Д. Павличко
У чому полягає справжнє багатство людини? У грошах і матеріальному добробуті, - відповість хтось, і якоюсь мірою це буде справедливе твердження. Інший вважатиме, що найперше багатство – це улюблена справа, третій наполягатиме, що головне багатство – це моральні чесноти людини, її добре ім'я. Напевне, з останнім твердженням я б погодився скоріше за все.
Наші предки часто вибирали для своїх дітей імена, що мали служити людині своєрідним оберегом чи талісманом на все життя, навіть визначати певні риси характеру - Доброслава, Милолюб, Вернидуб, Радомир тощо. Звернімо увагу, що ці імена “закріплювали” найкращі риси людської вдачі – миролюбність і доброзичливість, мужність і силу, чесність.
Сьогодні ж кожен із нас має уславити або хоча б не забруднити те прізвище, яке отримує у спадок від батьків. Для цього молода людина повинна мати певні моральні цінності, усвідомлювати свої життєві цілі.
Наша національна історія знає яскраві приклади того, як людина будувала своє життя у відповідності до певного етичного кодексу. Талановитий письменник, викладач і великий філософ Григорій Сковорода завжди вчив тим етичним нормам, яких дотримувався сам. Він вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами і чинами, щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті і кар’єру купити розум, честь та волю Сковороди. Щастя і справжнє багатство людини письменник вбачав не в маєтках і славі, а в житті по совісті. Коли Катерина ІІ хотіла заманити Сковороду в тенета солодкого життя при царському дворі, філософ гордо відповів: “Я не покину батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця”.
Мандрівний педагог-просвітитель ходив у звичайнісінькій свиті: крім книг, рукописів, сопілки та палиці, нічого більше не мав. У їжі був невимогливий, жив дуже скромно, але вважав себе багачем. Коли хтось намагався щось дарувати йому, то чув у відповідь: “Віддайте біднішим від мене”. Дуже мало місця відводить Сковорода в житті матеріальним статкам людини. Людина має жити для придбання духовних скарбів. Зате високо ставить він розум і честь людини: “...дурість у багатстві пишається”, “дурень шукає видного місця, а розумного і в кутку видно”. Справжнім багатством є для людини “совість, як чистий кришталь”, “чисті розуму вітрила”, “непорочність – ось діамант”.
У народній свідомості завжди високо цінувалося “добре ім'я”, почуття власної гідності, зумовлене приналежністю до “чесного роду”. Усвідомлення таких рис відчутне у словах Наталки Полтавки, героїні однойменної поеми І. Котляревського: “Небагата я і проста, но чесного роду...”.
Та чи відповідають ці думки духові нашого часу? Чи не захопила сьогодні багатьох жадоба матеріального добробуту, задля досягнення якого людина іноді вдається до нечесних способів? Я вважаю, що забувати про розумне забезпечення нормальних побутових потреб не слід. Життя цивілізованої людини передбачає певний рівень комфорту. Людина повинна жити гідно, і говорити про це зовсім не соромно. Але чи варто платити совістю за матеріальні статки, ризикувати добрим ім’ям? Певен, що не варто. Щоправда, треба загальними зусиллями створити умови, за яких людина могла б чесно та достойно реалізувати свої кращі якості, треба збудувати суспільство, в якому б панував закон і порядок.
Цінувати скарби духовні, здобувати добробут чесною наполегливою працею, берегти добре ім’я родини і спокій рідного дому – таким є заповіт наших предків. Вустами Ярослава Мудрого вони ніби промовляють до нас із минулого:
Які алмази, перли чи смарагди Дорожчі нам від вірності і правди, Які я прагнув ствердити в житті. Бо вищих я не відаю скарбів, Ніж мирний труд і щастя в мирнім доміЦі принципи мають стати нашою життєвою програмою.(І. Кочерга. “Ярослав Мудрий”).
