Образ Устини за повістю Марка Вовчка «Інститутка».
Моя ти зоренько святая!Такі задушевні, теплі слова Тарас Шевченко звертає до української письменниці Марка Вовчка. Чим же вона стала такою духовно близькою великому українському поетові? Напевно, тим, що показала в «Народних оповіданнях», у повісті «Інститутка» бездонний смуток життя кріпаків. А ця тема була такою хвилюючою і болісною для Тараса Шевченка!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене і огрій,
І оживи моє повите
Убоге серце, неукрите...
«Інститутка» – найкращий твір Марка Вовчка, це, мабуть, перша повість, яка торкнулася серйозних соціальних проблем.
Тяжким було дитинство дівчини-кріпачки, від імені якої ведеться розповідь. «На десятоліттях взяли мене в двір»,–розповідає Устина. Багато знущань від старої поміщиці за¬знала дівчина, однак не втратила такої риси, як життєлюбність. «Було, мене й б’ють (бодай не згадувать) – не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи – і сміюся»,– читаємо в повісті. Щоб яскравіше розкрити цю рису, письменниця вводить у мову Устини народні прислів’я: «Уродись, кажуть, та і вдайся», «журбою поле не перейдеш». Закоханість у життя пояснюється не лише веселою вдачею героїні, а й вірою в краще майбутнє. «Любо на волі дихнути»,– така думка Устини проходить через усю повість. «Коли б воля, заспівав би так, щоб і на селі лунало», – в цих словах звучить палке прагнення кріпаків визволитися.
Безпросвітне було життя дівчат-кріпачок у старої поміщиці: день при дні підневільна праця в «дівочій», лайка, нерідко – бійка. З приїздом панночки в маєток життя дівчат-кріпачок стало нестерпним. Особливо багато лиха зазнала Устина, яку вибрала інститутка собі за покоївку: «Вона мене й щипає, і штрикає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає,– чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!» Довге перебування на панському дворі вплинуло на характер Устини і виробило в неї такі риси, як терплячість, покірність, пасивність. Навіть після того як молода пані душила молоду кріпачку, а стара ще й стусонула ногою, після чого Устина цілу весну одлежала, вона не тримає зла на свого ката, тільки лагідно дивується: «Таке молоде, а таке немилосердне, Господи!» Такими думками вона нагадує Олесю, Горпину, Одарку та інших героїнь «Народних оповідань».
На відміну від панночки Устина змальована як людина великого серця. Зрісши сиротою, вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. Тому до неї дівчата ставилися, як до сестри, ділилися з нею своїм горем. З співчуттям ставиться Устина і до старенької кріпачки, всією душею горнеться до неї, називає її «бабусечко ти моя рідна», захищає її від ударів знавіснілої інститутки.
Устина щиро та самовіддано покохала Прокопа, вийшла за нього заміж. Але дуже коротким було їхнє подружнє життя: Прокопа скоро віддали за непокірність до війська. Устина йде разом з чоловіком до міста, а коли Прокіп пішов з військом у похід, героїні повісті залишалося тільки жити спогадами про чоловіка, про їхнє коротке щастя...
Читаючи твори Марка Вовчка про життя кріпаків, ми відчуваємо, що страждання українців стали її власними стражданнями, бо письменниця показала себе справжнім психологом, митцем, який своїм словом хвилює і справляє незабутнє враження.
