Образ жінки-трудівниці
(за поезією Павла Грабовського)
Мабуть, не вимолила мати долі своєму синові, а може, ця доля сама його вибрала, щоб провести на жертовний вогонь за страждання народу, за його приниження. Павло Грабовський належить до тих поетів-борців, які своєю принциповістю і своїми стражданнями за світлі ідеали людства здобули велике право вчити суспільство громадянських чеснот, закликати молодь на нелегкий шлях боротьби і праці для народу. У своїй творчості поет правдиво показав тяжке становище людей, їх горе і біль, вивів образи знедолених і скривджених.
Поет добре знав про безправність, приниження, важку працю і злиденність жінки з низів сучасного йому суспільства. Він розумів, якою виснажливою була праця швачки, тому, співчуваючи жінкам, Грабовський створює образ трудівниці, який займає в його творчості особливе місце.
Поезія «Швачка» дуже маленька за обсягом, але скільки в ній думок і почуттів! Жінка важко працює. Вона дуже стомлена. Від щоденної тяжкої роботи в неї «рученьки терпнуть, злипаються віченьки». Ця виснажлива праця на інших, на зманіжених і вередливих паненят «кров висисає», вона не приносить їй радості. Глибока туга звучить у сумних рядках про одноманітну роботу, яка дає лише злиденний заробіток! Але жінка проклинає свою роботу тільки нишком. Вона боїться її втратити, бо змушена сама йти у «вільну неволеньку», щоб не загинути з голоду.
Цей вірш-протест проти знущання над трудівницею є гнівним докором тим, хто зневажає людину:
Де воно знатиме, що то за доленька –Глибоким ліризмом і співчуттям овіяний образ вчительки, справжньої трудівниці на народній ниві в поезії «Трудівниця». На власні очі Грабовський бачив, у яких нестерпно важких умовах жили вчительки. Незважаючи на своє жахливе становище, жінки-трудівниці на ниві виховання робили непомітну, але дуже важливу справу. Безіменна вчителька в цій поезії була ніби узагальненим образом усіх тих, хто працював на ниві народної освіти. З великою любов’ю та пошаною говорить поет про її діяльність: «Рук і на час не складала, щиро кохала діток», «зайде в хатину нужденну, словом усіх повіта», «дасть, коли треба, поради, ви¬кладе все до пуття». Всі ці турботи вчительки сприймалися селянами як необхідна і звичайна справа. І тільки смерть змушує людей зробити висновок, що вони за своїми щоденними клопотами дуже мало знали про цю добру і щиру людину.
Відшук черствого шматка,
Як за роботою вільна неволенька
Груди ураз дотика.
Образу жінки-матері присвячені вірші «Сон» та «До матері». Сумуючи за власною матір’ю та сестрою, Грабовський з болем говорить про їхню тяжку злиденну долю, про важку працю, у якій проходить все життя.
А в хаті... там знудилась мати. Ізнудьгувалася сестра. Поблідло личко, згасли очі, Надія вмерла, стан зігнувсь.Звертаючись до матері, поет ласкаво називає її «голубко», і в цьому синовньому зверненні звучить тепло, любов та сум.
У кожному рядку поезії Грабовського, присвячених зображенню тяжкого життя трудового народу, бринить глибоке почуття любові поета-громадянина до знедолених людей, глибока віра в їх краще майбутнє, чути заклик невтомно боротися за наближення цього майбутнього.
