Внесок І. Нечуя-Левицького в розвиток української літератури
Визначне місце в історії
української літератури займає творчість
І. Нечуя-Левицького. За своє довге життя
він написав понад п’ятдесят романів,
повістей, оповідань, комедій та історичних
драм. Своїми творами він прокладав нові
шляхи розвитку української прози.
Письменник одним з перших в українській
літературі відійшов від традиційної
селянської тематики і змалював майже
всі верстви населення тогочасної
України. Він викрив і різко засудив
панську сваволю, в’їдливо осміяв
сільську старшину, батюшок, ченців, які
вели сите, безтурботне й аморальне
життя.
Його творчість пов’язана з
проблемами трудового народу, з його
боротьбою за соціальні та національні
права. Творчий доробок письменника —
це пошук нової тематики, нових форм
зображення, розширення нових жанрів. І
в цьому його велика заслуга.
Найбільшого
успіху письменник досяг у змалюванні
життя і побуту, у розкритті думок і
сподівань пудового селянства. Так, у повісті «Микола Джеря»
автор показав перші паростки протесту,
що народжувалися в свідомості селян та
бурлак. Микола Джеря — представник
народу, який не бажає миритися з будь-яким
гнітом, який бореться і залишається до
кінця незламним. Героїчний образ
селянина-бунтаря — майже єдиний приклад
в українській прозі другої половини
ХІХ ст.
Прозаїк зумів поєднати літературну
мову з народно-розмовною, чим підняв
художню літературу на вищий ступінь
майстерності; зворушував словом душі
та серця людей. Своїми творами письменник
допомагав загальній справі визвольної
боротьби, вчив любити трудовий народ,
жив його болем і радощами.
Творчість Нечуя-Левицького —
взірець високої майстерності, вона була
новим кроком у розвитку критичного
реалізму, нових жанрів великої прози,
у збагаченні мови художніх творів. Під його безпосереднім впливом
почали писати Панас Мирний, М. Коцюбинський,
він був першим наставником молодого Б.
Грінченка.
Отже, творчість цього митця —
політичний внесок у дальший розвиток
всієї української культури.
