Осінні пісні Поля Верлена

Осінні пісні Поля Верлена
Плачеться в моєму серці,як дощить над містом.
Поль Верлен
Поезію видатного французького поета Поля Верлена визначають як щоденник довгих мандрів його душі в морі життя. Для того, щоб зрозуміти її, треба ознайомитись з життєвим шляхом митця.
Сумні осінні пейзажі майже завжди акомпанували почуттям, сві­то­баченню і світосприйняттю Верлена. Його поезія — це лірична спо­відь, історія переживань. У першій збірці сонетів автор писав: «… моя душа народилася для жахливих катастроф». Це пророцтво підтвер­дилось життям: боротьба за політичну волю, спроба доброго сімей­ного існування, пошуки Бога, трагічна дружба з А. Рембо, ув’язнення, злидарювання.

Але ці особисті негаразди поета тісно пов’язані зі змінами епох, бо справжній митець тонко і глибоко відчуває всі життєві негараз­ди. Його душа прагне гармонії світу, краси, чистоти люд­ських від­носин. А все, що відступає від цього, є злом, жорстокістю. Ген­ріх Гейне, ви­датний німецький поет, так сказав про Верлена: «Світ розколовся, і тріщина пройшла крізь поетове серце». І народ­жуються вірші, повні відчаю, гніву, тривоги, туги. Цей біль душі по­роджує образ сумних осінніх пісень.
У віршах П. Верлена на першому місці зна­ходиться не відо­бра­ження подій, а навіювання пев­ного настрою. Тому його пое­зії — це не барви, а їх від­тінки. Вірші дуже музикальні, і їх мелодія силь­­но впливає на читача: «Найперше — музика у слові!». «Щоб вірш твій завжди був крилатий, щоб душу поривав шукати нову блакить, нову любов». Для поетизації вірша Верлен створює нову будову строфи, незвичність римування.
Якщо музичність вірша передає настрій поета, то сюжети і обра­зи — те, чого прагнула його душа. Поль Верлен використовує описи природи для відображення у ній відповідних своїх пере­живань. У вір­ші «Вже пройшла зима», присвяченому нареченій поета, відображається надія автора на земне щастя:
Це блакитне небо – лиш вінець лазурі,Що в душі сміється світломолодій,Це моя весна, це кінець зажурі,Це велике свято здійснених надій.
Але життя руйнує мрії і надії. І вже у вірші «Романси без слів» від­чуваються печаль і туга: «Так тихо серце плаче, Як дощ шумить над міс­том».
У ранній збірці «Меланхолія» відчуваємо пригнічений стан, байдужість і розірваність з навколишнім світом. Поет прагне ви­рва­тись на волю, до світла, але не може. І це породжує безвихідь жит­тєвого шляху:
Життям утомлена, пойнята жахом смерті,Моя душа – мов бриг, що поміж хвиль і кригЩомиті жде кінця в безжальній круговерті.
Настрій осіннього смутку зображений і у вірші «Осіння пісня». Це і пейзаж осені, і пейзаж душі поета водночас. Відповідність станів душі й природи у цій поезії інтуїтивна, символічна:
НеголосніМлосні пісніСтрун осінніхСерце тобіТоплять в журбі,В голосіннях…
Слово у поета діє не стільки прямим своїм предметним зна­ченням, скільки смисловим ореолом.
Поезія П. Верлена відкрила нові можливості у відтворенні найскладніших переживань. Інтуїція поета допомогла йому знайти такі форми вірша, в яких він поєднав мелодію і зміст, відтінки стану душі і зовнішні образи. Творчі надбання митця надали поштовх до розвитку нових пошуків молодих поетів, які перетворили його на своєрідний літературний маніфест. Лірика П. Верлена наближає нас до великої таємниці Всесвіту – поетичної душі, яка страждає і плаче від болю, нагадуючи плач скрипки, смичком якої була доля поета, що зривала з її струн сумні осінні пісні.