Трагедія чесної людини в оповіданні Олеся Гончара «Кресафт»
Оповідання Олеся Гончара добре передає задушливість суспільно-політичної атмосфери на початку 60-х років. Письменник нерідко зустрічався з бездушним і жорстоким ставленням партійного начальства до людської долі, тому і вирішив розказати про трагедію голови колгоспу, який став жертвою власної чесності і совісності.Головний герой оповідання Кресафт Кухаренко, як і колись на фронті, понад усе цінував честь і гідність людську. Вчинок його є цілком природнім і зрозумілим: він пообіцяв сплатити людям на трудодень півтора кілограма заробленого ними зерна і додержав свого слова. Проте за це його звинувачують у зриві плану по хлібозаготівлі.
На партійному бюро, куди викликали голову колгоспу, сталося те, що мало статися: Кухаренка виключили з партії. Співчувають колеги і навіть природа.
Могло, звичайно, статися й по-іншому, якби Кресафт відмовився від свого слова й покаявся. Тоді, ймовірно, присуд виявився б не таким суворим. Та не такої вдачі був герой твору.
Переживання Кресафта показують: він мучиться не тим, що втратив партійний квиток, його більше непокоїть власне сумління – чи правильно він зробив, що дотримав свого слова? Та його совість однозначно відповідає на це питання: «як же в очі людям дивитись?»
Пригнічений, навіть якийсь очманілий, вийшов Кресафт з чайної. Його гнітила та ж задуха, яку він відчув і в прямому і образному розумінні в кабінеті першого секретаря райкому партії. Образ духоти присутній впродовж усього оповідання. «Стопудовою міддю» нависає над героєм і дзвін. Отож годі шукати якоїсь полегкості для душі. Кресафт іде додому. Такий же, як і він, «кінь його недогодований», «похнюплено тюпав і тюпав...», колюча гущавина, акація ніби навмисно переплелись, щоб зашкодити їзді, а на землі «блищать якісь солом’яні кубла, консервні іржаві бляшанки». Проте не жалюгідним у своєму горі постає перед читачем Кресафт, а навпаки – вивищується над кривдою і підступництвом. І після кари він, коли б усе повернулося, вчинив так само, не зрадив би своїм фронтовим Карпатам, самому собі. Тому й очі його «в небі тонули», а воно ж було над ним «чисте й велике, як завжди».
У чому ж трагедія Кресафта? Напевно, в тому, що не знайшов він підтримки там, де найбільш сподівався знайти, – у партії. Як виявилося, не там шукав...
Кресафта не стало. Але залишились люди, заради яких він жив і які збережуть добру пам’ять про нього. Приклад Кресафта і їх зробить кращими, чеснішими.
