Художні особливості малої прози В. Винниченка
Творчість В. Винниченка — яскраве, неповторне явище української літератури. Це літератор, політик, філософ.
До найкращої частини творчої спадщини його належать оповідання — гостросюжетні, яскраві за своєю художньою формою, пластичні, глибоко проникливі в людську психологію, розмаїті характерами.
Автор устами свої героїв говорить про те, що накипіло, що вистраждано, він володіє талантом суворого спостерігача та оповідача. Сюжети для своїх творів письменник бере з життя українських революційних сил, торкається вічного і болючого питання про громадський обов’язок і особисте життя. З особливою увагою він зупиняється на долі наймитів, заробітчан: «Обкрадені, обідрані тими, хто має силу обідрати, вони будіть продавати себе, свої сили, своє здоров’я, своє тіло, сором, любов; вони будуть найматься до ситих, розпутних, ледачих людей, які мають землю, гроші, але які не оброблюють свої землі, бо мають другу роботу: їсти, пити і розпутничать».
Винниченко продовжує тему класового розшарування на селі, зародження революційних настроїв, політичної свідомості та нових суспільних виявів — агітаційного і революційного руху.
Особливо глибокими є оповідання «Солдатики», «Суд», «Хто ворог?»; «Біля машини», «На пристані».
Основний зміст оповідань, новел — це руйнування старого життя, наростання протесту, народження і формування нової сили, заклик до боротьби за волю народу.
Характерними ознаками художнього стилю Винниченка є простота композиції, вміння вкласти важливу ідею та події в невеликі за обсягом твори, щирість і лаконічність, глибокий психологічний аналіз.
Письменник любив шокувати, інтригувати, вражати читача. Його оповідання сповнені колючою іронією, бо автор висміює панську сваволю й жорстокість.
Художнім багатством творів Винниченко підніс українську літературу, збагатив її новими темами, проблемами і художніми характерами.
