Найдавніші рукописні книги
Писемність на східнослов’янських землях існувала задовго до прийняття християнства. Матеріалом для письма у Київській Русі був дорогий пергамент. Рукописи оздоблювали різними орнаментами. Зшиті рукописи оправляли у книги. Це були дерев’яні дощечки, які обтягували або дорогою тканиною, або пергаментом, або інкрустували сріблом чи золотом.
Основою мови Київської Русі була жива давньоруська мова.
Найдавнішими рукописними пам’ятками є Остромирова Евангеліє, Початковий літопис, «Повість временних літ», «Київський літопис», «Поученіє Володимира Мономаха», «Слово о законе и благодати» Іларіона, а також «Слово о полку Ігоревім».
Слід згадати Нестора — літописця, видатного давньоруського письменника, який об’єднав усі попередні літописи, відредагував і доповнив новими матеріалами про початок Русі, показав її місце в історії світу: «Се повести временных лет, откуда есть пошла Русская земля, кто в Киев нача первые княжити и откуда Русская земля стала есть». Особливо докладно Нестор розповідає про східнослов’янські племена, їхні закони і звичаї, розкриває загальноруський патріотизм у класовій боротьбі. Важливо те, що дізнаємося з «Повісті временних літ» про початок слов’янської писемності (основоположники Кирило і Мефодій), про піклування Ярослава Мудрого освітою, культурою, будівельною справою…
Отже, ця пам’ятка розкриває перед нами тривалий період історії Давньої Русі.
Київський літопис був продовженням традицій «Повісті временних літ». За хронологією були об’єднані у повні цикли повісті та оповідання про життя, злочини і смерті князів. Мабуть, головне те, що народ виступає тут могутньою патріотичною силою, визначає суспільне і політичне життя держави.
Важливим явищем була поява циклу творів під назвою «Поученіє» Володимира Мономаха. Дітей він повчав жити за законами християнської моралі: слухатися старших; дбати про тих, хто потребує допомоги; щоб слово не розходилося із ділами; не вести розпутне життя; переборювати лінощі, бо вони гублять людину, знати 5 мов. На основі власного життя він застерігав дітей від нерозважливих вчинків.
Вагомий внесок у розвиток ораторського мистецтва вніс київський митрополит Іларіон своїм твором «Слово про закон і благодать». По суті це церковно-політичний трактат, який був написаний під час війни Русі із Візантією. Автор говорить про обшир християнської віри і тим самим створює власну патріотичну версію всесвітньої історії, вказуючи на місце Русі в ній.
Звичайно ж, оригінальною пам’яткою є «Слово о полку Ігоревім». Це найвеличніший твір світового героїчного епосу. Автор не відомий, але це людина рідкісного поетичного таланту, бо створив шедевр про боротьбу русичів із половцями. Основна ідея твору — заклик руських князів до об’єднання, бо тільки спільними силами можна здолати ворога, захистивши цим свою Батьківщину.
Усі ці твори є гідним внеском у скарбницю світової духовної культури.
