Українська антивоєнна проза
(«Людина і зброя» О. Гончара, «Україна в огні» О. Довженка,
«Огненне коло» І. Багряного)
(«Людина і зброя» О. Гончара, «Україна в огні» О. Довженка,
«Огненне коло» І. Багряного)
Олесь Гончар, Олександр Довженко, Іван Багряний — вірні сини своєї Батьківщини. Вже немає їх серед живих, але залишилося їхнє слово безмежної любові до української землі, до народу.
Переживши воєнне лихоліття, жоден з них не міг не згадати тих страхіть у свої творах. Так, Олесь Гончар у романі «Людина і зброя» розкриває суть війни, яка за словами О.Довженка, «є планетарним безумством». Вчорашні студенти тепер бачать війну не в муляжі, вона постає перед ними реальністю: земля пахне смертю, яка все знищує. А найстрашніше — смерть людини. Тому один з героїв роману професор Микола Ювеналістович сказав: «Війни були найпершою причиною загибелі всіх цивілізацій».
Особливою є кіноповість «Україна в огні» О. Довженка, бо в ній показано «трагічний портрет нашого смертельно зраненого і все ж безсмертного народу» (Б. Степанидин).
Так, наш народ зазнав багато нещасть і знущань від запеклого ворога. Це і спонукало Довженка написати твір і зняти фільм: «Кров нашого народу кричить і вимагає світового екрана. Хай дивиться світ, як умирають за нього наші люди. Хай плаче над умираючими партизанами, селянами, дітьми, жінками. Хай ненавидить презренну кров ворога — вішателя, вбивці».
Все найкраще, найвеличніше, що є в українському народі, автор втілив у жіночих образах: поетичну душу, трагічну долю. Саме образи Христі та Олесі є основними компонентами образу України.
Повість «Огненне коло» І. Багряного теж належить до антивоєнної української прози. В основу твору автор поклав дійсні факти: німці створили дивізію з українців із західних земель, щоб направити їх для боротьби з Червоною Армією у 1943 році. Дивізія СС «Галичина» мала зупинити головний наступ радянських військ у 1944 р. Для більшовицької влади люди цієї дивізії були зрадниками. А німці ставилися до цих солдат як до «гарматного м’яса», тобто свідомо посилали їх на смерть.
Коли читаємо повість, то впевнюємося в тому, що ці юнаки були справжніми патріотами України, бо хотіли тільки одного: звільнити свою землю від будь-якого гніту, щоб жити у вільній, незалежній країні. Їхня мета була така: знищити більшовизм, а потім фашизм. Автор прославляє національних героїв, увічнює пам’ять про них.
Гончар, Довженко і Багряний виступали проти війни, проголошували ідею національного визволення української держави від будь-якого ворога.
