Славний отаман Іван Сулима
(за оповіданням Адріана Кащенка «Над Кодацьким порогом»)
Багата та квітуча рідна Україна, неосяжні її краєвиди, але чимало сліз і горя зазнала вона від зазіхань іноземних загарбників. Вони плюндрували наші землі та села, забирали в полон людей. Але надійним заслоном від поневолювань на півдні країни були козаки.Народні українські думи, згадки про запорізьку славу захоплювали Адріана Кащенка. Героїчна минувщина Батьківщини і надихнула письменника на створення захоплюючих повістей та оповідань з історії Запорізької Січі.
Цікава і сумна історія славного українського гетьмана Івана Сулими лягла в основу оповідання «Над Кодацьким порогом».
Велична й могутня була постать запорозького ватажка. «Засмалене вітрами обличчя з великими блискучими очима та пишними над ними бровами одбивало завзяттям». Довгі вуса й сивий оселедець прикрашали те обличчя ознаками досвіду й спокою. А срібна булава, що блищала в дужій руці, нагадувала всім про владу запорозького отамана. Іван Сулима був досвідчений воїн, мудрий, розважливий, добре володів технікою бою. Козаки його поважали за чесність, справедливість, мужність і незаплямовану людську гідність. А головне, що йому довіряли, бо він дуже добре знав, коли і як краще зненацька захопити ворога, знав, як своєчасно сховатися від несподіваної ворожої вилазки. Своє оповідання автор починає з опису походу козаків, які вирішили «Чорним морем погуляти» та запалити люльки аж у Кодацькій фортеці. Наблизившись до Тавані, вони дочекалися, поки зійде місяць, і пустили тороки, щоб ввести в оману турків.
Яничари, побачивши козацькі чайки, влаштували стрілянину з гармат, аби потопити своїх супротивників. А коли, «втішаючись думкою, що потопили запорожців, турки пішли спати, в нічній темряві нечутно, мов таємничі примари, посунулися козацькі чайки». Ось так мудро провів своє славне військо у самісіньке лігво ворога отаман Іван Сулима. І знову ж таки автор підкреслює, що його герою не позичати мужності та винахідливості. Побачивши в морі турецьку галеру, Сулима розпорядився поставити чайки таким чином, щоб «од галери вони ховалися в сяйві вечірнього сонця». Завдяки своїй сміливості та військовим хитрощам ворожа галера була захоплена, бранці звільнені, а козаки продовжували тримати курс на Кодацьку фортецю, де збиралися дати полякам справжній бій за всіма правилами військового мистецтва.
Хіба ж думали вони, що там, біля Кодацького порога, назавжди розлучаться із своїм улюбленим гетьманом? Звичайно, що ні, бо все було так добре, що передбачати щось погане ніхто не наважувався.
І ось перед очима козаків виросли похмурі стіни Кодацької фортеці, що посеред ночі нависала над водою велетенською примарою. Довго радитися запорожцям не було потреби, бо все вже було обговорено й сплановано. Сулима подав знак – і війська приготувалися до штурму. Він був блиска¬вичним і для поляків несподіваним, мов удар грому. Грізна фортеця впала. На ранок вона вже палала у вогні, який «видно було ... навіть з далекої Хортиці».
За змовою козацької старшини вночі було викрадено славного гетьмана і відправлено до Варшави.
«Не страхався смерті славний козак, – пише Адріан Кащенко, – але нудьга, мов гадюка, обмотала йому серце і ссала з нього кров... нудьга того, що гине він не в бою з ворогами, а через зраду своїх братів од руки ката». З високо піднятою головою йшов на страту славний гетьман України, бо був людиною надзвичайно мужньою, бо був справжнім воїном.
Славні вчинки Силими і досі хвилюють нас, а Кодацький поріг і «досі тужить за дітьми волі та співає про минуле» Це оповідання Адріана Кащенка не тільки воскрешає перед нами героїчні подвиги доби козацтва, а й вчить любити свою землю, бути мужніми, як наші далекі пращури – славетні запорожці.
