«Ой, співанко-коломийко, як тебе не знати!»
З давніх-давен пісня виражала радість, смуток, сподівання, мрії народу про майбутнє. Одним з її жанрових різновидів є коломийки, які стали найбільш поширеними на Гуцульщині.У цих невеличких піснях не тільки розкривалися сторінки неймовірних страждань, горя, тяжкого селянського життя, а й вимальовувалися образи народних захисників, які не рахувалися із своїм життям, вставали на захист пригноблених.
Ой, підемо, панібрате, панів розбивати,В 1899-1913 роках близько 120 тисяч чоловік виїхало із Закарпаття в пошуках заробітків. Ця жахлива і трагічна історія рідного народу також знайшла своє відображення в народній творчості.
Або будемо висіти, або панувати.
Ой, Канадо, чужий краю, знайдеш, де нас діти?Визначальними рисами коломийок є їх патріотизм. Особливо це відчувається в піснях періоду Великої Вітчизняної війни. В них переважають образи весняного грому, сивого орла, що символізують героїзм, волелюбність нашого народу. Фашистське рабство пробудило спогади про давню турецьку навалу, народних месників того часу.
Бо ми в себе на рідному не маєм чим жити.
То не терен тіло ранить злими колючками,В коломийках народ оспівує картини синіючих гір і таємничих полонин, зеленого гаю і смерекових лісів, напоєних солов’їним щебетанням, перегуком зозуль, дзюрчанням потічків. І це не випадково, адже природа – найбільше багатство Карпат. Гуцули ставляться до неї з великим трепетом, бережливо, майже побожно. Найчисленнішими були й залишаються глибоко поетичні, колоритні коломийки про кохання. Вони відображають найтонші відтінки людських почуттів – від захоплення, симпатії до любові. Створені в далекому минулому, коломийки про кохання і нині сприймаються як жива хвилююча поезія.
То невільників фашисти крають канчуками.
То не турки-яничари піднялись з могили.
То фашистські людолови село обступили.
Народ створив багато коломийок, у яких висміюються людські вади, різні негативні явища.
В тебе очі, як тарелі, а язик, як жорна.Гуцульські коломийки люблять і співають у всіх куточках України. Дійшовши до нас з глибини віків, вони не старіють, а оновлюються, молодіють, живуть і будуть жити серед нових поколінь українців.
