«Душа моя в цвітінні»
(за віршами Миколи Вінграновського)
Високе небо та палюче степове сонце. Кози та молочай. Жовті троянди, які горять золотим вогнем, розкішні сливи та яблука. Ось що пам’ятає з дитинства сучасний український поет Микола Вінграновський. Він відчуває своє коріння, його родовід – від Дніпра, від великих і малих річок України, від її квітучих садів. Величальну рідній землі співає поет у своїх віршах, які близькі серцю кожного українця.
А в тиші я питав: про що шумишУ своєму творчому доробку поет часто звертається до народно-пісенної творчості народу. Дійові особи українського фольклору – місяць і сонце, ріка й поле, дядько Грім і хмари, ластівка і лелека – в дитячих творах Вінграновського виступають, наче живі істоти, підвладні волі поета.
Рясним садком, схилившись в чорнобривці?
Та хтось питає тихо: земле, спиш?
Уже спочила? Дай води з криниці!
Грім жив у хмарі і згориПриродне явище грім постає в однойменній поезії в образі доброго дядька, який допомагає природі: яри напоїв, натрусив слив та груш, щоб деревам було легше. Природа у творах Вінграновського – це олюднений світ, дуже чутливий до настроїв поета, який вважає себе його маленькою частинкою. Уособлення явищ природи, світил, частин ландшафту у його поезіях формують оригінальні метафори-пейзажі.
він бачив, хто що хоче:
Налив грозою грім яри,
Умив озерам очі.
Над білим полем біле небо,Поезія Миколи Вінграновського змушує нас пильніше вдивлятися в чарівну красу українських ландшафтів, ви¬вчати народно-пісенну творчість, вона надихає читача на роздуми, на філософське осмислення життя.
В гнізді сорочім сніг сидить.
