Гордість за сміливих захисників народу
(за віршем Андрія Малишка «Гомін, гомін по діброві!»)
У XVII столітті наша Україна стогнала під польським ярмом. Пихаті польські пани – великі любителі розкошів – жорстоко знущались над українським людом. Але терпінню народному настав край, і почалася в Україні велика визвольна війна. Першими виступили козаки Запорізької Січі.(за віршем Андрія Малишка «Гомін, гомін по діброві!»)
Саме про події цього часу, про битву під Жовтими Водами розповідає вірш Андрія Малишка «Гомін, гомін по діброві».
Початок вірша відтворює картину бою здалеку: від за¬грав, які постійно спалахують над полем, навіть жовкне трава. Природа виступає безпосереднім учасником подій.
Гомін, гомін по діброві,Звучить заклик до козаків, до Богдана Хмельницького відважно битися за волю України, яку автор порівнює із в’янучою квіткою, бо стогне країна в ярмі іноземних поневолювачів.
А над полем все заграви,
А над полем все заграви,
Пожовтіли буйні трави...
Глянь, Богдане, квітка в’яне,Самого бою автор не описує, але ми уявляємо, як могутньою хвилею кіннота гетьмана накриває ляхів, що перелякано втікають від блискавичного козацького наступу:
Дай-но січі, дай-но грому!?
Топче шляхта дикі терни,У вірші зображено нищівний розгром ворогів та висловлено впевненість у тому, що народ, який веде справедливу боротьбу за свою незалежність, непереможний.
Загубивши шлях додому.
