Трактування політичної та культурної спадщини України в «Історії Русів»
Слід відмітити неоднозначне ставлення автора «Історії Русів» до влади. Багато в чому він підтримує Петра І: «… в Малоросії відкрилася нова епоха навали ворожої, що її й донині, як таку, вважає простолюддя в своєму літочисленні вікопомних подій і не інакше про неї згадує, як з жалем сердечним та з подивом».
Далі автор міркує: «… коли король шведський, завше непереможний, якого вся Європа поважає і боїться, подолає царя російського і зруйнує царство його, то ми, з волі переможця, неминуче причислені будемо до Польщі і віддані в рабство полякам і на волю його створіння та улюбленця, короля Ліщинського; і вже тут нема й не буде місця договорам про наші права та привілеї, та й на попередні на теє договори і трактати, природне, пораховані будемо як завойовані, або зброєю підкорені, отже, будемо раби неключимі, і доля наша остання буде гірша за першу, якої предки наші від поляків зазнали з таким горем, що й сама згадка про неї жах наганяє».
Письменник засуджує деспотизм, свавілля панівної верхівки і в першу чергу самого царя, який «винищив численні родини найбільш варварськими карами за провини, стягнені наклепом та вимушені тиранськими тортурами, що їх м’який народ стерпіти й перетерпіти не годен».
Отже, автор відходить від хронологічного опису, тим самим готуючи фундамент для розвитку в літературі історичної теми, бо козацтво захищало і політичне, і культурні, і релігійні права українців.
