Творчий світ Григорія Верьовки
Пісня є напрочуд яскравою прикметою обдарованого українського народу. Саме вона увібрала в себе найпотаємніші порухи людської душі. Жоден вид мистецтва не користується такою загальною любов’ю населення, як хорове мистецтво. Народ ставиться до пісні з повагою, як до найбільшого національного багатства.Віковічні традиції пісенної творчості нашого народу, збагачені видатними композиторами Лисенком, Стеценком, Леонтовичем, Степовим, були творчим підґрунтям, на якому судилося вирости таланту Григорія Гурійовича Верьовки.
Диригент, композитор, справжній художник звуку довів своєю працею необмежені можливості мистецького впливу засобами народного піснетворення на найширший загал любителів хорової музики. Сила такого мистецтва в його дохідливості, в основі якої не спрощення, примітив, а та сама простота, в якій коріниться геніальність.
Григорій Верьовка доклав багато праці, гарячої, невтомної, щоб зібрати колектив однодумців. Роз’їжджав по селах багатьох областей України, розшукуючи справжні народні таланти, збираючи найцікавіший пісенний матеріал.
Великою заслугою диригента було те, що він з любов’ю і знанням справи обробляв народні пісні, досягаючи повноти їх звучання. Концерти хору проходили з успіхом, оскільки репертуар і виконання близькі та зрозумілі народові.
Талановитого майстра музики було обрано головою Спілки композиторів України. Багато уваги приділяв Верьовка творчому дозріванню молодої когорти композиторів – вихованців школи Ревуцького і Лятошинського, які по праву посядуть достойне місце в історії розвитку українського мистецтва.
Георгій і Платон Майбороди, Аркадій Філіпенко, Вадим Гомоляка, Анатолій Коломієць, Віталій Кирейко, Ігор Шамо, Григорій Гембера, Микола Дремлюга і багато інших молодих композиторів відчували постійну турботу й увагу до своєї творчості з боку Григорія Гурійовича.
Радіючи кожному успіхові молодих, диригент ніколи не стояв на місці, завжди був у пошуках все нових і нових форм, які б збагачували народну і сучасну пісню.
Гранично коректного, внутрішньо зосередженого, небагатослівного Григорія Верьовку колектив хору називав Батьком, бо він і справді був таким для всіх учасників цього народного університету. До його великого мистецтва прилучились за двадцять років понад півтори тисячі талановитих митців з народу. Усі, хто пройшов школу Державного народного хору, понесли у світ незгасимий вогонь великого серця свого вчителя і наставника, його любов до народу, нев’янучого, вічно молодого мистецтва.
