Мій улюблений твір

Мій улюблений твір

Книги – морська глибина:Хто в них пірне аж до дна,Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить.

І. Франко.

Вважаю, ніщо не може замінити людині щасливих хвилин спілкування з книгою – ні телевізор, ні комп’ютер, ні сучасні розваги. Коли  береш до рук книгу, одразу поринаєш у чарівний і незнаний світ. Одним із найулюбленіших моїх творів є невеличке оповідання М. Коцюбинського “Intermezzo”. Спершу мою увагу привернула його дивна назва. Що спонукало письменника так назвати цей твір? Про що в ньому може йтися? Що означає це слово?
Ті, хто розуміється на музиці, знають, що “intermezzo” — це невеликий музичний твір до­вільної будови, що виконується оркестром між частинами опери. В перекладі з італійської означає "перерва".
Епізод, описаний у творі, справді мав місце у житті Ко­цюбинського в 1908 році. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпу­стку, відпочинок. Проте Коцюбинський бореться з тією втомою, бореться за внутрішній спокій, що дав би йому змогу поринути в улюблену справу — художню творчість.Втома відступає. Письменник починає активно вдивля­тися в природу. Її краса, її неповторне обличчя захоплюють його, викликають цілу зливу позитивних емоцій. Сонце, поле, птахи входять у душу художника неповторними фарбами трав, граціозними рухами й гармонійною музикою. Коцю­бинський під кінець відпустки вже не почуває себе втомле­ним, самотнім. Він живе повнокровним внутрішнім жит­тям і готовий ці свої переживання вилити на папір.Коцюбинський переосмислив музичний термін і вклав у нього інший зміст. Інтермецо у Коцюбинського — це пере­рва, час, коли герой набирається сил для нової праці й  бо­ротьби.Ліричний герой твору, навіть відпочиваючи, не може за­бути про людей, відгородитися від них. Він глибоко любить Природу, але людину — над усе. На початку твору атмосфе­ра похмура. Ліричний герой, як і Коцюбинський, виснажений важкою працею, громадськими справами, боротьбою, яку йому доводиться вести, щоб запобігти людському горю. І от він опиняється за містом, серед природи. Тут він ніби  вперше помічає:
"Ах як всього багато: неба, сонця, веселої зелені". У світі природи герой особливо любить сонце, яке висіває в його душу золотий засів — любов до життя, людини, свободи. Сонце — традиційний образ волі, нового життя. Морок — символ гніту й насильства.
Сонце змінює не тільки настрій героя, воно просочується у глибину його серця, переповнює все його єство, надає яко­гось іншого смислу його буттю.Новела "Intermezzo" — майже суцільний пейзаж. Здаєть­ся, що письменник, чутливий до соціальних проблем су­спільства, віддався чистому мистецтву. А може, це не так, і в картині природи зашифрований ще якийсь зміст, ключем до розкодування якого і є ті незрозумілі "дійові особи"?

Як тільки ліричний герой залишає місто, відходять на другий план і його турботи. І на якийсь момент в його душі запановує рівновага: напруження вже трохи відійшло, але бадьорість, радість життя ще не повернулись. Ось як ця мить зображена у творі: "Як тільки бричка вкотилась на широ­кий зелений двір — закувала зозуля. Тоді я раптом почув велику тишу". Ця тиша поступово починає заповнюватися голосами, зливається з "симфонією полів" і підсилює основ­ну образну тему твору — наростаюче мажорне розгортання образу сонця. Зіткнення образів "моя утома" і "сонце" становить ядро образного конфлікту новели. Поступово зникає утома і в душу героя проникає життєстверджуюче оптимістич­не тепло. Але конфлікт тут нагадує більше конфлікт у музичному творі, коли протиставляються різні теми. Показавши в образі ліричного героя "Intermezzo" люди­ну інтелігентну, очевидно, демократично настроєного митця, письменник ставить проблему взаємозв'язку художника та суспільства. Чи може митець втекти від проблем, які вису­ває життя, чи може він сховатись серед прекрасної природи?

Увесь духовний склад митця, його світогляд, моральна позиція, ідеали, незважаючи на особистий стан утоми і за­гальну суспільно-політичну атмосферу апатії, ведуть його знову до людей, до боротьби з людським горем.Для мене цей твір має особливе значення. Я часто звертаюся до нього в  хвилини смутку або втоми й завжди знаходжу в ньому заспокоєння й нові сили. Це оповідання дуже близьке мені за духом, і я подумки приєднуюся до слів Коцюбинського:  “В хвилини розчарування та розпуки  мене раз у раз рятувала моя незвичайна любов до природи”.