Літописець Нестор
Зупиняюся перед скульптурою М.М. Антокольського «Літописець Нестор», що знаходиться в одному із залів Київського музею мистецтв. За столом у чернечій ризі сидить мудрець. Він схилився над товстим розгорнутим фоліантом. Благородні риси обличчя, довга борода, довгі й гнучкі персти…Що відомо нам про славного автора «Повісті временних літ, або звідки почалася Руська земля, хто в Києві перший став князювати і звідки Руська земля стала буть?» Відомо, що народився після смерті Ярослава Мудрого. Невідомо, хто були його батьки, як прийшов до монастиря, у кого навчився писати й читати. Відомо тільки, що в 17 років він став ченцем Стефаном, пізніше був висвячений у дияконський сан. Усе життя присвятив важливій та благородній справі – літописанню.
Що ж спонукало Нестора написати історію своєї рідної землі? Мабуть, гордість за минуле, уболівання за майбутнє, заклик до збереження цілісності батьківщини.
Видатний вчений, академік Д.С. Лихачов зазначав, що Нестор зв’язав руську історію зі світовою, надавши їй центрального значення в історії європейських країн. Літописець вражає знанням географії світу, грецької хроніки, особливо Амартола і Логофета, народних переказів, історичних дум, пісень.
І найголовніше, що Нестор спостерігав навколишній світ, спілкувався з сучасниками.
Поява «Повісті временних літ» знаменувала, що руський народ має свою історію, якою можна пишатися. Ця праця стала одним з творінь людського генія, творіння, якому судилося довге та славне життя. «Повість временних літ» перекладена в наш час англійською, угорською, чеською, польською, французькою, німецькою, датською, шведською мовами.
Є імена, що стали символами. Таким є й ім’я Нестора.
Помер він приблизно у 1116–1121 роках, у віці до 65 років. Поховали його в ближніх печерах Києво-Печерської лаври.
