Постаті Богдана Хмельницького й Івана Мазепи в «Історії Русів»
Трактат невідомого автора кінця ХVІІІ ст. є історичною пам’яткою про розвиток України від сивої давнини, про Київську Русь як першодержаву тільки українського народу.
Оскільки у творі «Історії Русів» показано визвольну боротьбу українського народу з зовнішнім ворогом, центральне місце відводиться запорожцям як борцям проти поневолення.Автор оспівує талановитого полководця Богдана Хмельницького, показує його як мудрого дипломата, умілого керівника, який веде за собою народні маси. Він нещадний до ворогів, а особливо до зрадників свого народу: «Гетьман Мазепа, укомплектувавши й забезпечивши всім потрібним війська свої, що були в армії, а резиденцію свою, місто Батурин, де збереглись всі скарби, запаси та магазини, підкріпивши достатньою залогою з Сердюцьких піхотних полків і одного кінного Прилуцького полку під командою полковника Носа, виступив сам з рештою військ малоросійських із численними урядниками військовими та цивільними, понад звичайний штат зумисне примноженими, до границь білоруських, начебто, щоб добивати ворога».
А коли переправилися через річку Десну, Мазепа розташував свій табір і звернувся до всіх із промовою: «Ми стоїмо тепер, братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути… і нам, бачивши загрозу тую, що зібралася над головами нашими, як не помислити й не подумати про себе самим?».
Невідомий автор показує, що Іван Мазепа підпорядковував владу для особистої наживи та жорстоко розправлявся з рухом народу. Ряд гетьманів (такі, як Мазепа) були або маріонетками в руках ворогів, або ставлениками старшинської верхівки. Внаслідок цього проливалася народна кров у боротьбі як із інтервентами, так і зі зрадницькою панівною верхівкою.
