Красиве й потворне в романі Олеся Гончара «Людина і зброя»
«Творчість Олеся Гончара відзначається різко індивідуальним колоритом, він цілком органічний, і його ніколи не плутаєш із іншим. М’яка задушевність, тонке ліричне почуття, ненав’язливий романтичний аромат, на яких лежить печать самобутньої письменницької особистості», — так сказав Євген Гуцало.
І дійсно, ці риси властиві чи не кожному рядку роману «Людина і зброя». Це перший масштабний антикультівський твір в українській літературі. Драматичним постає життя, автор висловлює тривогу за долю всього людства, бо саме воно цілими століттями тримає в руках зброю і само ж гине у страшних війнах. Димитр Добрєв (болгарський письменник) писав: «Роман «Людина і зброя» спрямований проти війни, проти знищення найвищого творіння на землі — людини. Книга ця захищає мир у всьому світі. Вона закликає всіх людей до творчої праці».
Герої роману «Людина і зброя» молоді. Вони всі різні за вдачею, з неоднаковими поглядами на життя, кожен по-своєму розуміє патріотизм…
Автор є дослідником, бо вирішує такі проблеми, як гуманізм на війні. Він показує відповідальність героїв перед собою, перед іншими, уміння бути чесними, намагання взяти тягар війни на свої плечі, підтримати один одного.
Та не всі герої проявляють людяність, мужність, благородство, порядність. Наприклад, Гладунов — на вигляд здоровенний хлопець, бравий, вишуканий, але коли почався бій, саме в момент випробування, елементарна порядність і сила духу в нього зникли, він став боягузом і дезертиром.
Гончар захоплено пише про справжніх солдат — патріотів, які незламні духом, вірні Батьківщині, а отже, вірні собі. Вони долають найважчі обставини і залишаються людьми: з любов’ю, з честю, товариською солідарністю, шляхетністю душі.
