Історична романістика П. Загребельного як історія людської душі
Вони здобули всесвітню славу, викликали великий інтерес, захопили багатомільйонного читача.
Особливої популярності набула історична проза романіста.
Неперевершеними за своїм змістом багатоплановістю, образністю є твори «Диво», «Смерть у Києві», «Роксолана», «Євпраксія», «Первоміст».
Декілька творів присвячено Київській Русі. Автор показує могутність цієї держави, велич і талановитість її народу. Перед нами постає трудова Русь, красень Київ, дух державності, бачимо стосунки Візантії з могутньою країною.
Роман «Диво» розкриває діяння Ярослава Мудрого, створення Софії Київської.
У творі «Смерть у Києві» постає інший герой — Юрій Долгорукий, який служить державі, бореться за єдність нашої землі. Він розсудливий і доброчинний, хоча не завжди об’єктивний у діях. Долгорукий прагне жити в мирі з половцями: «Не проливши кров іду, бо міг би пролити її ще взимку, зустріти Ізяслава на Волзі, відрізати на пень усю його дружину. Але навіщо?.. Треба, щоб у цілій землі був один-єдиний господар і не мав він супротивників, а всі людове щоб були заодно.
…Бо живуть на нашій землі, вже їх нікуди не подінеш, раз прийшли сюди ці люди. Окрім того, хочу відвернути їх від набігів та грабувань, привчити до нашого способу життя».
Третій роман «Первоміст» подає нам ідею єдності Русі, але дія відбувається не в Києві, а за містом, де збудований перший дерев’яний міст — це символ талановитого народу-будівника: «А Первоміст, хоч і спалився в той віддалений і тяжкий день, але не міг зникнути в нашій пам’яті. Він став набутком часу, він увійшов у час, який не зникає, не має кінця… Отож, навіть спалений, Первоміст не міг вважатися знищенням остаточно, він існував і далі серед сотен і тисяч мостів майбутніх, які мали бути спалені, зруйновані, понищені, а чи й уцілілі, але володів перевагою над ними, бо ж був Перший!».
Четвертою книгою із серії про Київську Русь є «Євпраксія», в якій розповідається про внучку Ярослава Мудрого. Це жінка з багатостраждальною долею, бо, ставши дружиною німецького імператора, вона терпіла приниження і страждання далеко від рідної землі. Тому, як пише сам П. Загребельний, «Диво» — це доля державної ідеї, «Первоміст» — доля народної споруди, «Євпраксія» — роман про долю людини.
Така ж доля людська, що простежується на прикладі жінки, змальована в історичному романі «Роксолана». Українській дівчині Насті Лісовській судилося стати султаншею. Вона протягом сорока років своїм розумом і діяннями «потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу».
Як бачимо автор здійснює неперевершені художні дослідження народних доль.
