Сорочка в народних повір’ях

Сорочка в народних повір’ях

У давнину сорочка вважалася досить небезпечною в розумінні негативної магічної дії на здоров’я. У Карпатах, наприклад, щоб зне­шкодити подібний вплив на людину нової сорочки, від коміра до низу пропускали ніж або голку. Згідно з давнім світоглядом, метал своїм блиском має силу знищувати зло. На Покутті, аби усунути небезпеку від нової сорочки, перед одяганням загортали в неї хліб. У лемків залишком уявлень про небезпечну сорочку зустрічаємо повчан­ня, що коли в жінку «поселився злий дух», то треба зірвати одяг. У гуцулів, щоб вилікуватися від неду­ги, кидали на Івана Купала сорочку на воду й утікали від неї, не озираючись. У центральних районах України робили те ж саме, щоб вивільнитися від «клевети-клеветищі, поговору-поговорища».

Традиція – свято зеленого лісу

Традиція – свято зеленого лісу

У селі прибрана кожна хата: гілки над дверима й вікнами, на воротах берізка чи осичина вкопана, а зайди до хати – пахне лісом і травами, бо на долівці зілля, букети на вікнах, клечання на покуті й стінах. Люди святкують Зелену неділю – давнє язичницьке свято на честь розквітлої зелені, що відзначається тепер на Трійцю. Упродовж тижня та зелень буде прихистком для душ померлих, які тепер провідують живих родичів. Кленові гілки на полях передадуть житу, пшениці частину своєї могутньої сили – щоб не вилягав колос.

Осінні пісні Поля Верлена

Осінні пісні Поля Верлена

Плачеться в моєму серці,як дощить над містом.

Поль Верлен

Поезію видатного французького поета Поля Верлена визначають як щоденник довгих мандрів його душі в морі життя. Для того, щоб зрозуміти її, треба ознайомитись з життєвим шляхом митця.
Сумні осінні пейзажі майже завжди акомпанували почуттям, сві­то­баченню і світосприйняттю Верлена. Його поезія — це лірична спо­відь, історія переживань. У першій збірці сонетів автор писав: «… моя душа народилася для жахливих катастроф». Це пророцтво підтвер­дилось життям: боротьба за політичну волю, спроба доброго сімей­ного існування, пошуки Бога, трагічна дружба з А. Рембо, ув’язнення, злидарювання.

Глибини поезії Шарля Бодлера

Глибини поезії Шарля Бодлера

Творчість Шарля Бодлера належить до тієї літератури, яка не знайшла розуміння і визнання у сучасників. Читачі вважали, що він людина аморальна, божевільна. Лише деякі діячі мистецтва поба­чили в Бодлері великого поета. Таке ставлення пояснюється тим, що автор завжди був у протиріччі з тогочасним суспільством. Це і при­вело до трагічної розв’язки конфлікту.
Початком літературної діяльності Шарля Бодлера стали 40-і ро­ки XIX ст. Саме в цей час він пише вірші, які увійшли до відомої збірки «Квіти зла». Вона визначила літературну долю поета: до Бодлера прийшло визнання. Назва збірки вміщує в собі не лише супереч­ності епохи, а й протиріччя в душі самого автора. У стислій формі він передає сприйняття сучасного світу як царство зла, а також влас­не бачення сумної реальності.

Суперечливість образу головного героя повісті Оноре де Бальзака «Гобсек»

Суперечливість образу головного героя повісті Оноре де Бальзака «Гобсек»

На думку Бальзака, психологія і спосіб життя людини залежать не від природи, а від формування у соціальному середовищі. Тому, щоб зрозуміти образ головного героя одноіменної повісті Гобсека, треба дізнатись про його минуле. Автор не подає біографію героя, а тільки окремі штрихи до неї. Коли герою виповнилось 10 років, мати влаштовує сина на корабель юнгою. Він довго мандрував, поки не залишився в Парижі. Невідомо, чи був він релігійною людиною, як нажив свій капітал. Відомо лише, що він боровся за незалежність Америки, знався з багатьма видатними людьми своєї епохи, пізнав багато розчарувань.
Суворі умови життя привчили його не замислюватися над тим, які засоби обрати для досягнення мети.

Новаторство прози Ернеста Хемінгуея

Новаторство прози Ернеста Хемінгуея

Найвидатнішим представником так званого «втраченого покоління» не випадково вважається Ернест Хемінгуей. Життєвий досвід його був різноманітним, він був учасником Першої світової війни, враження від якої стали його першим університетом життя і відбилися на усій його творчості (у багатьох, особливо ранніх його творах, відчутні автобіографічні моменти). Хемінгуей довго працював журналістом, був свідком великої економічної кризи та іншої, греко-турецької, війни, а також відвідав багато різних країн. Він порівняно мало жив у США і мало писав про цю державу, громадянином якої був. Не випадково у більшості романів Б. Хемінгуея дія відбувається десь у Європі, Америка для цього письменника була втіленням деґрадації людства. У ранніх творах неодноразово звучить тема втечі з США у пошуках спочатку ідеалів, а потім — лише забуття.

Знайти гармонію з природою. Філософсько-символічний зміст повісті «Старий і море».

Знайти гармонію з природою

Філософсько-символічний зміст повісті «Старий і море».

Повість-притча «Старий і море» видатного американського письменника Ернеста Хемінгуея — це не лише один з останніх його завершених творів, а найскладніша у філософському плані річ. Це — алегоричне розкриття світоглядної позиції автора, власний варіант відповіді письменника на найважливіше з питань філософії про сенс життя.
Ще раніше у творчості Хемінгуея склався особливий художній принцип, який письменник назвав «принципом айсберга»: «Якщо письменник добре знає те, про що він пише, він може оминути багато з того, що знає, та, якщо він пише правдиво, читач відчує все проминуте так само сильно, як коли письменник сказав про це. Величність руху айсберга у тому, що він лише на одну восьму підноситься над поверхнею води». Відштовхуючись від цієї метафори, можна сказати: «надводна» частина змісту повісті «Старий і море» надзвичайно мала, а глибина «підводної» — незрівнянно велика.

Майстру даровано спокій (за романом М. Булгакова «Майстер і Маргарита»)

Майстру даровано спокій

(за романом М. Булгакова «Майстер і Маргарита»)

Роман «Майстер і Маргарита» М. Булгаков почав писати у 1928 ро­­ці. Доведений до 15-го розділу, у 1930-му році роман було знищено автором, а у 1932 році він був розпочатий знову. У цьому романі описується життя людей 20–30-х років XX ст. Паралельно з цим описом автор розповідає історію про Понтія Пілата й Ієшуа.

Багатогранність людської натури (за романом М. Булгакова «Майстер і Маргарита»)

Багатогранність людської натури 

(за романом М. Булгакова «Майстер і Маргарита»)

Роман «Майстер і Маргарита» був твором, який приніс Булга­ко­ву світову славу. Доля письменника дуже незвичайна. Поява у 1962–1967 роках декількох вагомих і до цього невідомих творів Булгакова, який був знаний у Росії і Європі головним чином як автор п’єс «Дні Турбіних» і «Зойчина квартира», перемістило його ім’я в ряд найкращих російських письменників.
Він був митцем, якого не визнавали впродовж життя. Деякі п’єси Бул­гакова забороняли ставити в театрах, його твори не друкувались. Автор хотів принести користь своїй країні, працюючи режисером, але його не приймали на роботу за спеціальністю. У цьому була його трагедія.
Роман «Майстер і Маргарита» – найвизначніший твір Булгакова, в якому висвітлено багатогранність людської душі, показано суть людської натури.
Герої роману проявляють себе по-різному, залежно від обставин. Почуття й оточення, які визначають вчинки, яскраво показані в романі на прикладі Пілата Понтійського і Ієшуа Га-Ноцрі. Мирний філософ Ієшуа був схоплений за свої проповіді, в яких згадував ім’я імпе­ратора і казав: «…настане той час, коли не буде влади ні кесарів, ніякої іншої влади». Сповідуючи доброту і справедливість, нази­ваю­чи людей «добрими», Ієшуа Га-Ноцрі постає перед пред­став­ником римської влади в провінції Пілатом Понтійським.
Спочатку Пілат ставиться до Ієшуа байдуже, як до звичайного заколотника, який закликає народ розгромити храм: «…прокуратор подивився на заарештованого, … подумав про те, що простіш за все було б вигнати з балкону цього дивного розбійника, промо­вивши тільки два слова: «Повісити його». Байдужість базується на тому, що набридла така робота, що у нього болить голова і йому легше було б швидше закінчити з цією справою і піти в темну кім­нату відпочити. Булгаков показує, що Пілат – звичайний чоловік, якому не подобається безсуттєвість його справи: «… які ще нікому не потрібні запитання йому доведеться задавати». Але в той же час Пілат є прокуратором, і він повинен робити свою справу – карати або милувати. Тут Пілат показаний людиною, яка поважає закон, свої обов’язки, людиною, яка не може, вірніше, боїться піти проти закону. Це і відіграло роль у затвердженні Пілатом вироку, який був винесений Малим Синедріоном Ієшуа. Булгаков показує Га-Ноцрі в романі особистістю, яка висувала нестандартні, незвичайні ідеї, примусила Пілата відчути іще щось, окрім свого головного болю, відчути, що існує світ, якому хотів присвятити себе Ієшуа. Римський прокуратор більше не хоче смерті Ієшуа, намагається врятувати його, дає йому нагоду, якою Ієшуа не скористався, так як це, тобто брехня, могло порушити його принципи: «Слухай, Га-Ноцрі,– заго­во­рив прокуратор, дивлячись на Ієшуа якось дивно: обличчя про­куратора було грізним, але очі були турботні,– ти коли-небудь казав що-небудь про великого кесаря? Відповідай: казав?… Або не ка­зав?– Пілат протягнув слово «не» дещо більше, ніж це повинно бути на суді і відправив Ієшуа в своєму погляді якусь думку, яку начебто хотів навіяти арештанту». З останніх сил намагаєть­ся Пілат-чоловік врятувати від смертної кари Ієшуа. Але коли той зізнається в про­мові речей про кесаря, Пілат-прокуратор затверджує смертну кару. Письменник хотів показати неприми­ренність двох протилежних сторін людини: Пілат як людина не хоче страти доброго філософа, але згідно із законом він не може допустити промов Ієшуа про імператора, які можуть сколихнути народ. До цього примішується і страх, що він може втратити місце прокуратора. Але навіть після того, як Пілат затвердив вирок, він намагається домогтись звільнення Ієшуа Малим Синедріоном, який у день великого свята повинен був помилувати одного з чотирьох засуджених до страти. У сцені страти Булгаков описує людяність героя. Коли Ієшуа, прив’язаному до стовпа, давали губку, змочену водою, він, який дуже хотів пити, почувши зойк одного з двох злочинців, яких стра­чу­вали разом з Ієшуа, «відірвався від губки і, намагаючись, щоб його голос звучав ласкаво і переконливо, хрипло поблагав палача: «Дай попити йому».
Людяність Ієшуа показана в цьому епізоді не випадково. Автор підкреслює цим, що навіть перед смертю Ієшуа залишається вірним своїм ідеям, які проповідував, що ці ідеї вічні.
У романі Булгакова «Майстер і Маргарита» настільки тісно переплелись реальні й містичні сюжети, що найчастіше неможливо від­різнити одне від іншого, провести чіткі кордони. У творі є автобіо­гра­фічні епізоди: Майстер спалює рукопис роману, щоб потім відно­вити по пам’яті, як і Булгаков, який спочатку теж знищив перший рукопис роману, а потім відновив його.

Тема вибору в романі М.О. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Тема вибору в романі М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Роман М.О. Булгакова «Майстер і Маргарита» є одним із найяс­кра­віших творів. У ньому переплелись час теперішній (час написання роману) та час минулий (час приходу сина Божого на землю). У тепе­рішнім часі ми бачимо боротьбу розуму, освіченості з нісеніт­ни­цями, жадібністю та нечемністю. З найперших сторінок роману автор показує, що нечемність повинна бути покарана. Так, директор МАССОЛІТА Берліоз заплатив життям за своє ставлення до творця всього людства. Він, не знаючи про те, що сперечається із самим дияволом, висловлював своє нехтування вищими матеріями, не занурюючись у глибину проблеми.
У своєму романі «Майстер і Маргарита» Михайло Опанасович Булгаков яскраво зобразив нам так звану тему вибору. Це перш за все стосується проблеми вибору Маргарити між «гарним жит­тям» з багатим та люблячим чоловіком та справжнім щастям із вбогим та нікому не потрібним письменни­ком – Майстром. Також ми бачимо проблему вибору Понтія Пілата між своїм обов’язком і здоровим глуздом, своїм бажанням. Понтій Пілат зробив свій ви­бір, але виявилось, що від нього в даний момент зовсім нічого не залежить. Прокуратор знав, що, оголошуючи смертельний вирок Ієшуа, робить жахливу помилку, котру виправити буде неможливо. У його мозку плутаються думки, він розривається між роботою та сумлінням.

Медове дерево

Медове дерево

Улітку найулюбленішою справою для мене є допомога дідусеві на пасіці. Хто не любить з нас поласувати медком?
У липні маленькі бджоли-трударі збирають нектар з жовтуватих суцвіть, схожих на вітрила. Турботливо несуть його у вулики.

Весна

Весна

Після суворої зими з холодними вітрами, завірюхами, оже­ле­дицею щедра та тепла весна крокує по землі, несучи лагідне про­міння сонечка, надію на багатий урожай.

Масляна

Масляна

Колись ми з мамою гостювали у бабусі, яка живе в селі Піскуватому. Одного лютневого дня, поливаючи кімнатні квіти, я побачила дівчат і хлопців, які бігали, гралися і жартували на вулиці. На моє запитання бабуся відповіла: «Сьогодні ж Масляна почалася!» Я попросила її розказати про це, бо бабусині оповіді завжди цікаво слухати. І вона розка­зала про Масляну ось що.
Широко відома зараз Масляна, на яку печуть млинці — насправді це проводи російської зими. Але ми, українці, Масляну святкуємо інакше. Основною стравою Масляної (Маслениці) є вареники з сиром, які вживають з маслом або сметаною.

Золоте поле

Золоте поле

Щороку на канікулах я відпочивала у таборі. Там мені подобалося, з’являлися нові друзі, було дуже весело.
А цього літа мама повезла мене в село до бабусі. Я весь час вередувала, говорила, що мені сумно та нецікаво. І ніякі вмовляння не допомагали. Я твердо вирішила повернутися додому.
За день до нашого від’їзду бабуся, загадково усміхаючись, сказала:
— А як же ти поїдеш, не побачивши золотого поля?

Понівечена краса

Понівечена краса

Нещодавно життя дало мені невеличкий урок. Наша родина виїхала на відпочинок до лісу.
Був чудовий травневий день. Ми з сестрою бавились, бігаючи по лісу. Аж ось на галявині побачили пахучі конвалії. Ой і гарні ж квітки! Два темно-зелені листочки неначе охороняють ніжні квіточ­ки-дзвоники. Ми одразу ж кинулися зривати цю красу і навіть не зчули­ся, як зірвали всі квіти на галявині. Потім хутенько побігли похвали­ти­ся знахідкою матусі. Але та не зраділа, як ми очікували.

Під зеленим шатром лісу

Під зеленим шатром лісу

Настало гомінке літо, й ліс весело зашумів зеленим віттям. В оксамитовому вбранні стоять дерева. Голосно виспівують птахи, перелітаючи з гілки на гілку. А солов’ї аж заливаються від захвату!

Великий морський човен

Великий морський човен

Мореплавством наші прадіди займалися протягом віків, але особливого розвитку воно набуло за часів Київської Русі. З ІХ до XVI ст. Чорне море називалося Руським морем.
Запорізьким козакам належить слава винаходу чудового мор­ського плавального засобу – «чайки».

Допомога

Допомога

Якось довелося мені спостерігати таку сцену. По перону, спи­раючись на палицю, повільно йшла бабуся. Видно було, що в неї хворі ноги. А тут ще й важка валіза в руках. На блідому старечому обличчі – терпіння й втома. Праворуч і ліворуч бабусю обминав потік поспішаючих, стурбованих людей.

Добре слово

Добре слово

У селі, куди я приїхав до дідуся на літні канікули, мене зди­вувало, що незнайомі люди вітаються: «доброго дня», «добридень», «доброго здоров’я». Тобто бажають мені добра.

Голосіївський парк

Голосіївський парк

Недавно ми з класом побували в місті Київ. Найбільше враження — Голосіївський парк.
Ніколи не в'януть живі квіти біля підніжжя величного монумента захисникам Києва, зведеного в Голосіївському парку. Сюди приходять кияни і гості України, щоб віддати шану героям. Звідси вирушає молодь на екскурсії та у походи місцями запеклих боїв з ворогом у липні-вересні 1941 року.